Історічна довідка Вовковинці
Селище Вовковинці
За часів першої писемної згадки про селище – 1559 рік – населення його було переважно християнським. Його більша частина складалася з нащадків дворян Вовкових або Вовковинських. Всі дипломи на дворянство і грамоти на на землі Вовковинські дворяни одержували від великих князів литовських і королів польських, особливо з Династії Ягеллонів.
У ХУІ ст. Вовковинські все ще представляли найбільш чисельний рід. В 1572 році у Вовковинцях було 18 будинків, 1739 року – 58 сімей Вовковинських, 59 – інших сімей. Село складалося з восьми кутків: Сали, Демковичі, Паньковичі, Дахновичі, Сугаковичі, Гудичі, Тарасовичі, Тихновичі. Крім цього в селі проживало 44 євреї.
У другій половині ХУІ століття поселення стало власністю польських поміщиків. Боротьба селян Вовковинець за свої права набрала значного посилення у період Визвольної війни українського народу проти польської шляхти. Боротьба українського козацтва на території нашого регіону не має таких яскравих виявів як в інших регіонах подільського краю, але є ряд моментів про які обов'язково варто згадати. Відомо, що в роки Визвольної війни на території регіону діяв загін Максима Кривоноса і під час переходу загонів Кривоноса з Меджибожа до Бару, в липні 1648 року, до нього приєднались жителі Вовковинець, які прийняли участь у боях під Пилявою. Історичним фактом є те, що визначна роль у взятті фортеці Бар належить М.Кривоносу та його загонам. Під час штурму цього важливого опорного пункту поляків козаки використали так звані гуляй-городи, що дало можливість уникнути великих втрат. Жителі регіону взяли активну участь у Визвольній війні, доказом цьому є курган, який називають Козацькі могили, що знаходиться за 3 км від Вовковинець з лівої сторони по дорозі на с.Комарівці.
В роки гетьманування Івана Виговського, який намагався налагодити стосунки з Річчю Посполитою, Вовковинці були передані йому у володіння.
Цікавим для нашого регіону є повстання гайдамаків у 1750 році, коли вони захопили Летичів, та вели активну боротьбу в районі Вовковинець. Свого апогею гайдамацький рух досяг в 1768 році, коли відбулося найбільше за масштабами повстання, під назвою коліївщина.
З 1813 до 1835 року Вовковинці перебувають в районі найбільш активних дій селянського повстання під проводом Устима Кармалюка, який неодноразово перебував у Вовковинцях, знаходячи підтримку і притулок у місцевих жителів.
Постать Устима Кармалюка займає досить важливе місце у вітчизняній історії та історії нашого краю, тому просто неможливо не згадати нашого легендарного земляка з Поділля. Народився Устим Кармалюк в селі Головчинці (сьогодні Кармалюкове Жмеринського району). В І787 році кріпацька сім'я Кармалюків належала пану Пігловському. Ще з дитинства надивившись на важку працю своїх батьків Устим зненавидів кріпацьку систему. Пан намагався зробити з Устима козачка, але його спроби були марними, коли Кармалюк досяг зрілого віку, то зрозумів, що з несправедливістю потрібно боротись. Виступаючи проти пана та несправедливих порядків, які захищають лише багатих людей, У.Кармалюк зажив слави бунтаря, за що пан Пігловський вирішив віддати небезпечного кріпака в солдати, зарахувавши його до 4-го уланського полку, який базувався в Кам'янці- Подільському. Військова служба в ті часи для простої людини була занадто непривабливою, тому, що солдати-рекрути зазнавали знущань з боку командирів, та різного роду принижень. Устим Кармалюк спробувавши цієї служби, теж не захотів миритись з таким ставленням у війську до солдатів, але змінити систему він не міг. тому гордий юнак тікає з війська і починає вести боротьбу з будь якою несправедливістю. Перший свій напад на панів. Кармалюк здійснив у 1813році на ґуральню пана.
Пігловського, у 1814 і 1818 роках Кармалюк двічі тікає з ув'язнення, і протягом чотирьох років влаштовує справжній терор поміщикам Поділля. У 1822 році Кармалюка схопили і ув'язнили у Папській башті Кам'янець-Подільської фортеці, відтоді цю башту почали називати Кармалюковою. Після прилюдного покарання 101 ударом батога і таврування розпеченим залізом. Устима Кармалюка у 1823 р відправили на довічну каторгу в Сибір. Влітку 1826 року Кармалюк знову діє на Поділлі. 1827 року знову схоплений, 101 удар батога і повернути на каторгу, такий присуд був виголошений судцями. 1830 року Кармалюк знову тікає, але цього ж року його схопили, і знову каторга. Останній період діяльності цього легендарного героя припадає на 1832 - 1835 роки, в цей період Кармалюка настільки боялися, що у 1833 році пани створили спеціальну комісію, яка містилась у с. Галузинці. По всій Україні пани розіслали прикмети народного героя, згідно яких сьогодні можна уявити портрет У. Кармалюка (зросту великого, очі сірі , одітий в сіряк з простого сукна, шапка тонкого чорного сукна, розмовляє крім української- російською, польською, єврейською мовами, 47 років від дня народження). Протягом 1813 - 1835 років загони Кармалюка активно діяли в районі Вовковинець, куди народний месник досить часто навідувався. Місцеві бідняки під керівництвом такого ватажка здійснювали успішні напади на навколишні поміщицькі маєтки. Хоч селяни і вірили в неймовірну силу і можливості свого ватажка, але вберегти його від помсти панів не змогли. На Кармалюка поміщики влаштували справжнє полювання і 23 жовтня 1835 року шляхтич Рудковський вбив народного героя в селі Шляхові Кориченці. сьогодні село Волоське. На території Вовковинець та інших поселень повіту, після загибелі Кармалюка народна боротьба притихла.
У 1893 році Вовковинці із селища переходять у розряд містечка. Особливо пожвавилось життя у Вовковинцях в 60-х роках ХІХ ст..- з часу проведення селянської реформи і початку будівництва залізниці Жмеринка-Волочиськ. Залізничну станцію коло Вовковинець назвали Комарівцями – за назвою села, що нині перебуває в Барському районі Вінницької області. Справа в тому, що залізнична колія мала проходити саме через село Комарівці, але Вовковинецький поміщик, розуміючи, що залізниця це прогрес і для того, щоб показати свою могутність, підкупив будівельників і провів залізничну колію через Вовковинці, однак назва станції залишилась Комарівці. Так як ніхто не хотів переробляти безліч державних документів.