Вовковинецька громада
Хмельницька область, Хмельницький район

Історічна довідка Вовковинці

Селище Вовковинці

За часів першої писемної згадки про селище – 1559 рік – населення його було переважно християнським. Його більша частина складалася з нащадків дворян Вовкових  або Вовковинських. Всі дипломи на дворянство і грамоти на на землі Вовковинські дворяни одержували від великих князів литовських і королів польських, особливо з Династії Ягеллонів.

У ХУІ ст. Вовковинські все ще представляли найбільш чисельний рід. В 1572 році у Вовковинцях було 18 будинків, 1739 року – 58 сімей Вовковинських, 59 – інших сімей. Село складалося з восьми кутків: Сали, Демковичі, Паньковичі, Дахновичі, Сугаковичі, Гудичі, Тарасовичі, Тихновичі. Крім цього в селі проживало 44 євреї.

У другій половині ХУІ століття поселення стало власністю польських поміщиків. Боротьба селян Вовковинець за свої права набрала значного посилення у період Визвольної війни українського народу проти польської шляхти. Боротьба українського козацтва на території нашого регіону не має таких яскравих виявів  як в інших регіонах подільського краю, але  є  ряд моментів про які обов'язково варто згадати. Відомо, що в роки Визвольної війни на території регіону діяв загін Максима Кривоноса  і під час переходу загонів Кривоноса з Меджибожа до Бару, в липні 1648 року, до нього приєднались жителі Вовковинець, які прийняли участь у боях під Пилявою.  Історичним фактом є те, що визначна роль у взятті фортеці Бар належить М.Кривоносу та його загонам. Під час штурму цього важливого опорного пункту поляків козаки використали так звані гуляй-городи, що дало можливість уникнути великих втрат. Жителі регіону взяли активну участь у Визвольній війні, доказом цьому є курган, який називають Козацькі могили, що знаходиться за 3 км від Вовковинець з лівої сторони по дорозі на с.Комарівці.  

В роки гетьманування Івана Виговського, який намагався налагодити стосунки з Річчю Посполитою, Вовковинці були передані йому у володіння.

Цікавим для нашого регіону є повстання гайдамаків у 1750 році, коли вони захопили Летичів, та вели активну боротьбу в районі Вовковинець. Свого апогею гайдамацький рух досяг в 1768 році, коли відбулося найбільше за масштабами повстання, під назвою коліївщина.

З 1813 до 1835 року Вовковинці перебувають в районі найбільш активних дій селянського повстання під проводом Устима Кармалюка, який неодноразово перебував у Вовковинцях, знаходячи підтримку і притулок у місцевих жителів.

Постать Устима Кармалюка займає досить важливе місце у вітчизняній історії та історії нашого краю, тому просто неможливо не згадати нашого легендарного земляка з Поділля. Народився Устим Кармалюк в селі Головчинці (сьогодні Кармалюкове Жмеринського району). В І787 році кріпацька сім'я Кармалюків належала пану Пігловському. Ще з дитинства  надивившись на важку працю своїх батьків Устим зненавидів кріпацьку систему. Пан намагався зробити з Устима козачка, але його спроби були марними, коли Кармалюк досяг зрілого віку, то зрозумів, що з несправедливістю потрібно боротись. Виступаючи проти пана та несправедливих порядків, які захищають лише багатих людей, У.Кармалюк зажив слави бунтаря, за що пан Пігловський вирішив віддати небезпечного кріпака в солдати, зарахувавши його до 4-го уланського полку, який базувався в Кам'янці- Подільському. Військова служба в ті часи для простої людини була занадто непривабливою, тому, що солдати-рекрути зазнавали знущань з боку командирів, та різного роду принижень. Устим Кармалюк спробувавши цієї служби, теж не захотів миритись з таким ставленням у війську до солдатів, але змінити систему він не міг. тому гордий юнак тікає з війська і починає вести боротьбу з будь якою несправедливістю.   Перший свій напад на панів. Кармалюк здійснив у 1813році на ґуральню пана.

 Пігловського, у 1814 і 1818 роках Кармалюк двічі тікає з ув'язнення, і протягом чотирьох років влаштовує справжній терор поміщикам Поділля. У 1822 році Кармалюка схопили і ув'язнили у Папській башті Кам'янець-Подільської фортеці, відтоді цю башту почали називати Кармалюковою. Після прилюдного покарання 101 ударом батога і таврування розпеченим залізом. Устима Кармалюка у 1823 р відправили на довічну каторгу в Сибір. Влітку 1826 року Кармалюк знову діє на Поділлі. 1827 року знову схоплений, 101 удар батога і повернути на каторгу, такий присуд був виголошений судцями. 1830 року Кармалюк знову тікає, але цього ж року його схопили, і знову каторга. Останній період діяльності цього легендарного героя припадає на 1832 - 1835 роки, в цей період Кармалюка настільки боялися, що у 1833 році пани створили спеціальну комісію, яка містилась у с. Галузинці. По всій Україні пани розіслали прикмети народного героя, згідно яких сьогодні можна уявити портрет У. Кармалюка (зросту великого, очі сірі , одітий в сіряк з простого сукна, шапка тонкого чорного сукна, розмовляє крім української- російською, польською, єврейською мовами, 47 років від дня народження). Протягом  1813 - 1835 років загони Кармалюка активно діяли в районі Вовковинець, куди народний месник досить часто навідувався. Місцеві бідняки під керівни­цтвом такого ватажка здійснювали успішні напади на навколишні поміщицькі маєтки. Хоч селяни і вірили в неймовірну силу і можливості свого ватажка, але вберегти його від помсти панів не змогли. На Кармалюка поміщики влаштували справжнє полювання і 23 жовтня 1835 року шляхтич Рудковський вбив народного героя в селі Шляхові Кориченці. сьогодні село Волоське.   На території Вовковинець та інших поселень повіту,   після загибелі Кармалюка народна боротьба притихла.

У 1893 році Вовковинці із селища переходять у розряд містечка. Особливо пожвавилось життя у Вовковинцях в 60-х роках ХІХ ст..- з часу проведення селянської реформи і початку будівництва залізниці Жмеринка-Волочиськ. Залізничну станцію коло Вовковинець назвали Комарівцями – за назвою села, що нині перебуває в Барському районі Вінницької області. Справа в тому, що залізнична колія мала проходити саме через село Комарівці, але Вовковинецький поміщик, розуміючи, що залізниця це прогрес і для того, щоб показати свою могутність, підкупив будівельників і провів залізничну колію через Вовковинці, однак назва станції залишилась Комарівці. Так як ніхто не хотів переробляти безліч державних документів.

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій

Зареєструватись можна буде лише після того, як громада підключить на сайт систему електронної ідентифікації. Наразі очікуємо підключення до ID.gov.ua. Вибачте за тимчасові незручності

Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь